Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/29

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 25 —

 Оксана Се ще также звичай!
Нехай йому аби що! не піду!
Степан (понуро). Як хочеш, тілько ти нас тим
загубиш.
Оксана Таке вигадуєш!
Степан Ба, ти не знаєш,
які тут люде мстиві... За зневагу
старий боярин візьме, як не вийдеш,
а він же думний дяк, він має силу — 
он син його ще молодий, — -вже стольник;
він оклепає нас перед царем,
а там уже й готове «слово й діло».
Оксана Ти не жартуєш?
Степан (ще понуріше). Як тобі здається?
Оксана (з жахом) Степане, та куди ж се ми по­пались?
Та се ж якась неволя бусурменська?
Степан Я й не казав тобі, що тута воля.
Та як би ми не гнули тута спини,
то на Україні либонь зігнули б
у три погибелі родину нашу
московські воєводи... Ось ти млієш
з огиди, що тебе, якийсь там дід
торкне губами, а як я повинен
«холопом Стьопкою» себе взивати
та руки цілувати як невільник,
то се нічого?
Оксана Боже мій... Степане!
Хто ж каже, що нічого?
Степан От же бачиш...
Та що я тут розвожуся? Там дяк
мене чекає. То кажи, Оксано,
ти вийдеш?
Оксана Я не знаю...