— 26 —
Мати (виходить з кімнати) Вийди, доню,
голубонько! І я тебе прошу!
Не дай мені старій на очі бачить
Степанової згуби!
Ганна. Ой сестричко!
як би ти знала, що за лютий дід
отой боярин!.. Я тебе благаю!
Сестриченько! не загуби ж ти нас
(ридаючи, кидається до Оксани).
Оксана (до Ганни, холодно, якось над міру спокійно).
Я вийду. Дай мені московське вбрання.
(Ганна кидається до скрині).
А ви, матусю наготуйте меду.
Іди, Степане, бав тим часом гості.
(Степан, похиливши голову, виходить).
(Оксана, бліда як смерть, здіймає з голови кораблика).
|
III.
Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім дому.
Степан. (уводить гостя козака).
Ось тута поговорим, пане-брате,
бо, знаєшь, там… тут буде захистніше.
(Оглядає сіни через двер і потім замикає двері на замок і зачиняє вікна. Сідає з гостем далі від дверей. Розмова ведеться не голосно).
Великі чиняться там кривди, кажеш?
Гість. Та там такі напасті, що крий Боже!
І просвітку нікому не дають
московські посіпаки! Все нам в очі
Тією присягою тичуть…
Степан Правда,
що присяга таки велика річ.
Гість. (Голосніше). Чому-ж вони сами забули Бога?!
|
