Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 26 —

  Мати(виходить з кімнати) Вийди, доню,
голубонько! 1 я тебе прошу!
Не дай мені старій на очі бачить
Степанової згуби!
Ганна Ой сестричко!
як би ти знала, що за лютий дід отой боярин!.. Я тебе благаю!
Сестриченько! не загуби ж ти нас
(ридаючи, кидається до Оксани).
Оксана(до Ганни, холодно, якось над міру спо­кійно).
Я вийду. Дай мені московське вбрання.
(Ганна кидається до скрині).
А ви, матусю наготуйте меду.
Іди, Степане, бав тим часом гості. '
(Степан, похиливши голову, виходить).
(Оксана, бліда як смерть, здіймає з голови ко­раблика).

 

III.


Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім дому.

Степан (уволить гостя козака).
Ось тута поговорим, пане-брате,
бо, знаєшь, там... тут буде захистніше.

(Оглядає сіни через двер ї потім замикає двері на замэк і зачиняє вікна. Сі­
дає з гостем далі від дверей. Розмова ведеться не голосно).


Великі чиняться там кривди, кажеш?
Гість Та там такі напасті, що крий Боже!
І просвітку нікому не дають московські посіпаки! Все нам в очі
Тією присягою тичуть...
Степан Правда,
що присяга таки велика річ.
Гість (Голосніше). Чому-ж вони сами забули Бога?!