Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/31

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 27 —

 Степан Помалу, пане-брате, ще підслуха
який слуга.
ГістьТа правда... я й забув...
(тихше). Ми присяги не хочемо ламати,
але нехай же царь нас оборонить
від тої галичі.
Степан То трудна справа.
Адже когось він там держати мусить
для нагляду, а всі ті воєводи
один від одного не ліпші. Звісно,
за ними й инші всі порозпускались...
Гість Послав би царь з українців кого,
в Москві-ж тут е такі, от хоч би й ти,
що здавна і цареві служать вірне,
і рідний звичай вміють шанувати.
Степан Нас не пошлють...
Гість Чому?
Степан Бо нам не вірять.
Гість Отак! Та ви ж тут наче всі у ласці.
Степан То тут, на очах, а з очей-спустити
нас надовго не зважаться. Так, часом,
не надовго послами посилають,
і не самих, а вкупі з москалями...
Щоб воєводами ж настановити,
того не буде-й зроду!
Гість Не здивуйте-ж, як ми відкинемось до Дорошенка!
Степан (Робить рух рукою, мов хоче гостеві зату липи вуста).
Крий Боже, пане-брате, що ти кажеш?
Гість (схаменувшись). Так часом зірветься з досади слово...
Найгірше, пане брате, догаряє оте,
що нам не вірять... Мій свояк.