Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 28 —

  Чорненко, знаєш?
(Степан потакує головою). Так був уклепався, що ледве-ледве вирвався з душею!
Степан Черненко? Він, здається, з найвірніших
царевих приятелів.
ГістьТо-то й ба!
А хтось там наклепав при воєводі,
що ніби він послав у Чигирин листа якогось.
От було біди!
Що жінка плакала, в ногах валялась
у воєводи...
Степан (Гірко всміхнувшись). Є прислівья, брате:
„Москва сльозам не вірить“.
Гість Щира правда!
Про те знайшлись такі, що помогли...
Степан Се хто-ж?
ГістьПобрязкачі.
СтепанХіба що так!
(Мовчання).
Вже так, що цупко затягли супоню
на наших боках...
ГістьА про те є люде,
що не бояться, йдуть, мов на одчай,
бо сказано терпець їм увірвався!
(Присунувшись зовсім близенько до Степана, гово­рить пошепки).
Дівчата наші, — де-котрі ще вкупі
були з дружиною твоєю в братстві, — 
гуртом пошили корогву й послали
у Чигирин... звичайне, крадькома..
Іван, твій шурин, сам її одвозив
Ніхто не знає ще. Якби дізнались,
то страшно здумати, щоб там було!
(Одсунувшися трохи голосніше).
Отак як бач, одважуються люде...