Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 29 —

 (Степан в мовчазній задумі сіпає кінець свого пояса.
Гість устає).
Що-ж, пане-брате, то нема надії
полехкости дістати від царя?
Степан (Отямившися з задумй, теж устає).
О ні, чому-ж, я спробую. От згодом
в царя я буду на малій беседі.
Як буде він під чаркою, то може
я догожу йому, він часом любить
пісень «черкаских» слухати та жартів,
та всяких теревенів не без того,
що й тропака звелить потанцювати.
Гість Ото! Хіба ти в нього пахоля?
Степан Ба, знаєш, як то кажуть: «скачи, враже,
як пан накаже“... Та ладен я, брате,
уже хочби й на голові ходити,
аби чогось добулися для тебе
та для Вкраїни. Дай мені супліку,
оту, що ти приготував цареві, — 
як влучу слушний час, то я подам
до власних рук йому.
Гість (Виймає загорнений у хустину папір з
пе­рчатками). Ось, пане-брате.
Хай Бог тобі поможе! Не минути
розливу крови братньоі, як тілько
супліка сся марна буде.
Степан Боже,
не попусти!
Гість Бувай здоров. Піду вже.
Степан Хай Бог тебе провадить, пане-брате.
(Чоломкаються, гість виходить).
Оксана (Швиденько увіходить з инших дверей
швидким кроком).
А я тебе, Степане, скрізь шукаю.