Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 32 —

 
Степан Ні, єдина,
тепер нема що й думати! От саме
я маю до царя супліку нести,
що люде з України привезли,
жаліються на утиски, на кривди...
Я маю боронити ту супліку,
то вже ж не час проситися з Москви.
„От, скажуть, речі солодко розводить,
а сам в ліс дивиться“. Тепер, Оксано,
нам треба стерегтися так, „щоб муха
не підточила носа“, як то кажуть.
Крий Боже схибити в чому,-пропала
вся наша справа і громадська вкупі.
Оксана Ну, як його ще більше стерегтися?
Вже й так немов замазались у піч!
Степан Та от, наприклад, ти послати хочеш
ті гроші братчиці...
Оксана (спустивши очі). Вже не пошлю.
Нехай пробачить, що-ж, коли не змога...
Я напишу ій...
Степан Краще не пиши
нічого, серце.
Оксана Як же так. Степане?
Се-ж навіть незвичайно!
Степан Я к листа
десь порехоцлять—чи то раз бувало?—
то ще готові взяти, на тортури,
як викриють ту справу з Дорошенком,
щоб ти призналася, в чім накладала
з товаришками..
Оксана Я перекажу через Яхненька...