Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 34 —

 :Щось голова болить...
(Оксана (не підводячи очей від шитва).
Ти пізно встав.
Степан Та світом же прийшов з тії беседи.
Оксана Було там весело?
СтепанЕй, де там в ката!
По щирості бояться слово мовить...
Пьють, пьють, поки попьються, потім звада...
Оксана А як же там, Степане, та супліка?
Степан Та що-ж... ніяк... Царь каже: „Прочитаєм,
подумаєм“... Чували вже ми-теє!
(Оксана Щож буде?
Степан(з болісною досадою), Ой,- не знаю! не питай!
(Мовчать. Оксана шиє, потім голка випадає їй з рук).
Степан Хоч би ти щось, Оксано, росказала,
а то так сумно, голова забита
усяким лихом.
Оксана (віяло), Щож я роскажу?
Нічого я не бачу і не чую,
сижу собі...
Степан (трохи раздражнений). Ну, робиш же що
небудь?
Оксана. Учора вишила червону квітку,
сьогодня синю... Се тобі цікаво?
Степан Ти так неначе дражнишся зо мною!
Оксана(крізь сльози). Ні, далебі, Степане, не
дражнюся!
Степан(Придивляється до шитва. Лагідно).
А що се буде з сеї лиштви, любко?
Оксана (Знов безучастно). Не знаю, се щось Ганна­
почала.
Степан Либонь собі на посаг. Се вже хутко
її весілля.
Оксана Та за місяць ніби.