Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/39

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 35 —

  : Степан От на весіллі трохи погуляєш,
розважишся.
Оксана Ет, знаю ту розвагу!
Частуй та кланяйся: „Не обезсудьте“...
„ Черкапхенка, чужачка"....
Степан Ти вже надто
на те вважаєш.
Оксана (байдуже). Ні, мені дарма.
(Мовчання).
Степан Ти так неначе втомлена сьогодня.
Клопочешся при господарстві може?
Оксана Ні, я не клопочусь,—то все матуся.
Ми з Ганною все шиємо.
Степан То може
нетреба стілько шити?
Оксана Щож робити?
Насіння я лузати не люблю,
так як Ганнуся. Треба ж десь подіти
і руки й очі...
Степан Бідненька ти в мене.
(Оксана проривається риданням).
Оксано! що се ти? Та Бог з тобою!
Чи хто тебе образив? Мати? Ганна?
Оксана (трохи стишуючись).
Вони як рідні... я на їх не окаржусь...
Степан Так що-ж?...
Оксана (уриває ридання, з одчаєм).
Степане! ти хіба-ж не бачиш?
Я гину, в‘яну, жити так не можу!
(В знесиллі похиляється на кросна).
Степан Се правда, не ростуть квітки в темниці.
А я гадав.., (ходить по хаті в тяжкій задумі,
потім спиняється перед Оксаною).
Оксано, заспокойся,
поговорім ладом,