Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/40

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 36 —

 
Оксана Про що, Степане?
СтепанВиходить, я тебе занапастив.
Оксана Ні, я с а м а ..
Степан Однаково. Я більше
не хочу заїдать твоєї долі.
Хоч як мені се гірко... я готовий,
тебе до батька відпустити.
Оксана Як?
А ти-ж?
Степан Я тут зостануся. Для мене
немае воріття, ти ж теє знаєш.
Оксана (зворушена;. То се б тебе покинути я мала?
Чи я ж на те стояла під вінцем
і присягу давала?
Степан (гірко). Я, Оксано,
не хан татарський, щоб людей держати
на присязі, мов на шнурку. Ти вільна.
Се тілько я в неволі.
Оксана(хитає головою). Ні, Степане.
Степан Чого ж? Я присягу тобі вертаю...
(Голос йому переривається від турботи).
І я прошу тебе... прости мене...
що я... тебе відмовив від родини...
що я...
Оксана (обіймає його). Ні, годі, не кажи!
Не знаєш ти... Щ е ж ти мені ні слова,
ні слова не промовив там, у батька,
а вже моя душа була твоєю!
Ти думаєш, як я тепер поїду
від тебе геть, то не лишиться тута
моя душа?
Степан Так щож робити, люба?
Оксана Втікаймо всі! Мій батенько поможе
прожити якось, поки ти придбаєш.