Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/43

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 39 —

 
якби ти бачила, що там купців
наїхало! І чом ти не пішла
Із нами вкупі?
Оксана Я дошити хотіла.
А завтра й я піду по всіх усюдах,
закупимо з тобою всю Москву!
От я собі парчеву кичку справлю!
Степане, можна?
Степан, Чом би ж то неможна?
Оксана (плеіце в долоні й приспівує).
„Бодай мені такий вік довгий,
як у мене чоловік добрий!"...
Мати (втішно всміхаючись).
Ну й вигадниця в тебе жінка, синку!
Ганна А як вона мені співала гарно
весільної! Сестричко, заспівай
тієї як то косу, розплітають.
Оксана Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.
Я зараз коровайницею буду,
або приданкою—ти тілько слухай:
(Співас дуже голосно, по сільському):
Не бійся, матусю, не бійся,
в червоні чобітки обуйся,
щоб твоі підківки бряжчали,
щоб наші вороги мовчали!
Гу!
(Вигукнувши, вискакує на ослін).
Отак приданки скачуть через лавки!
Степан (ловить її й здіймає з ослона).
Ну, ну, Оксано, ти вже щось занадто.—
Мати Та правда, донечко, почує челядь...
Оксана Овва! так щож? Бояриня гуляє!
Давай утнем санжарівки, Ганнусю!
Ганна (сміючись). Та я не вмію!