Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 40 —


Оксана. Я тебѣ навчу!
(Крутить Ганну навколо себе, приспівуючи).
„Гуляй, гуляй, господине,
нехай наша журба згине!
Ой чи згине, чи не згине,
гуляй, гуляй, господине!“
Що-ж ти, Степане, помагай співати!

(Залягається сміхом, що згодом, переходить в кашель. Степан трівожно кидається до неі).

V.

Степанів садок. Будинок виходить в нього задньою стіною. Видко кратчасті вікна терема і піддашок із сходами. Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітках; у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками.

З терема по сходах надвірних помалу спускаються Мати і Оксана. Оксану ведуть попід руки дві служниці-„сѣнныя дѣвушки“. Оксана у простій широкій хатній сукні, без кички, голова зав'язана на український лад шовковою хусткою. Оксана хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках хворий рум'янець.

Мати (пройшовши вперед до повітки, показує дівчатам на ослін).
Отут бояриню посадовіть
та й можете вертати до роботи.
(Дівчата садовлять Оксану і вертаються в терем).
Мати. Що, донечко, тут, правда ж, придобніше?
вільніше дихати?
Оксана. Вільніше?… (Схиляється на подушки).
Мати. Ляж,
ляж, рибонько. Заснути, може, хочеш?
Оксана. Так, я б заснула… тілько я боюся…
Мати. От, хай Бог милує! чого боішся?