Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/45

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 41 —


Оксана. Та все якесь таке страхіття сниться,
Мати. Ти помолись до Йосипа святого,
то він всі сни перенесе на добре.
Оксана. От відколи я тут, то й сни змінились…
Бувало там, у батенька, все сниться,
що я літаю, Так бувало любо…
А тут не снилось і разу…
Мати. Бач, любко,
як сниться, що літаєш, то ростеш,
отим воно так замолоду й сниться.
Тепер же ти вже не ростеш…
Оксана. Та… певне…
Мати (поправляючи їй подушки).
Ляж вигідненько, та засни гарненько.
 (Сідає коло неї в ногах).
А я посижу тута, помолюся,
щоб Бог тобі послав у сні здоровья.

(Виймає бурштинові чітки і перебірає їх, стиха ворушачи устами. Оксана засипляє).

(Степан виходить з долішнього рундука. Мати киває йому щоб помалу йшов, не гукав, потім устає обережно і йде до нього на другий кінець садка, далі від повітки).

Мати (нишком). Ну, що ж казав той німець? Є надія?

Степан. Щож, каже: „В Бога все можливо“.
Мати. Певне!
Та все ж би й людської снаги докласти
либонь не гріх.
Степан. Він докладає, мамо.
Він є людина велико-учена…
та щож, коли така тяжка хороба?
Мати. І звідки причепилася напасть?…
Либонь се хтось наврочив на весіллі
Ганнусинім, бо відтоді й заслабла.