Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/55

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 3 —

 
Неофіт-раб
(Підходить до єпископа Тремтячим від збентеження,
 але роспачливо-зважливим голосом).

Прости, але я все-ж не розумію,
Я к може буть якесь ярмо солодким,
А щось важкеє легким.
Епіскоп
Брате мій,
Коли ти сам по волі шию схилиш
В ярмо Христове, солодко се буде
Твоїй душі, коли ти самохіть
На себе Хрест візьмеш, невже він
буде
Важким для тебе?
Неофіт-раб
Але нащо маєм
Ще самохіть у ярм а зап рягати сь
Т а двигати хрести по власній волї3
Коли вже й так намучила неволя?
Намулили нам ярм а та хрести
І шию, й душу, аж терпіть несила!
Я не за тим прийшов до вас у
церкву,
Щоб ярем та хрестів нових шукати.
Ні, я прийшов сюди шукати волі,
Бо сказано-ж: ні пана, ні раба.
І сюю волю матимеш т и ; брате,
Епіскоп
Я к тільки станеш під ярмо Христове.
Раби Господні рівні між собою.
Ти під ярмом шлях світовий прой­
деш
І в царство Боже ввійдеш, теє
царство.
Де вже немає пана окрім Бога,
А він же нам отець. Твоя гординя
Була-б до сатаниньскої подібна,