Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/55

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 3 —



Неофіт-раб.

(Підходить до епископа. Тремтячим від збентеження, але роспачливо-зважливим голосом).

Прости, але я все-ж не розумію,

Як може буть якесь ярмо солодким,
А щось важкеє легким.

Епіскоп. Брате мій,
Коли ти сам по волі шию схилиш
В ярмо Христове, солодко се буде
Твоїй душі, коли ти самохіть
На себе Хрест візьмеш, невже він буде
Важким для тебе?

Неофіт-раб. Але нащо маем
Ще самохіть у ярма запрягатись
Та двигати хрести по власній волї,
Коли вже й так намучила неволя?
Намулили нам ярма та хрести
І шию, й душу, аж терпіть несила!
Я не за тим прийшов до вас у церкву,
Щоб ярем та хрестів нових шукати.
Нї, я прийшов сюди шукати волі,
Бо сказано-ж: ні пана, ні раба.

Епіскоп.І сюю волю матимеш ти, брате,
Як тільки станеш під ярмо Христове.
Раби Господні рівні між собою.
Ти під ярмом шлях світовий пройдеш
І в царство Боже ввійдеш, теє царство,
Де вже немає пана окрім Бога,
А він же нам отець. Твоя гординя
Була-б до сатаниньскої подібна,