Епіскоп.Запевне так.
Неофіт-раб.(Замислюється і знов смутніє).
Епіскоп.Про що гадаєш, брате?
Неофіт-раб.Я думаю… ось ти казав, що тут
У нас є царство Боже… А чому ж
У нас тут є патріцїї, плебеї,
Ну, І раби? (оглядає все зібрання, де-котрі
спускають очі в землю)
Християнин-патріцій.(виступає трохи на перед).
Душа твоя, мій брате,
Бентежиться даремне. Я патріцій,
А він мій раб (показує на старого чоловіка).
Але се так для світа,
А перед Богом ми брати обоє.
Неофіт-раб.(до старого раба)
Ти раб йому про людське око тільки?
Старий раб.Ні, я служу своєму пану вірно,
Не тілько зо страху, а й по сумлінню,
Як наказав Господь.
Неофіт-раб. Коли ви рівні,
То нащо маєш ти йому служити.
Старий раб.То Божа воля, що вродивсь він паном,
А я рабом.
Неофіт-раб. То значить, в царстві Божім
Е раб і пан?
(Старий раб мовчить)
Патріцій Він тут мені не раб.
Тут я йому готов умити ноги, —
Ми зажили святого тіла й крови
У купі, при однім столі.