Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/58

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 6 —

 
Неофіт-раб до старого раба)
Так само при однім столі їсте?
Старий-раб Ні, брате, се-б зовсім не випадало?
Неофіт-раб Чому?
Старий-раб Бо так не личить... не подоба..
Епіскоп (до неофіта-раба). Не спокушай його.Він
простий духом,
А царство Боже для таких найближче
Хто терпить все в покорі, той щасливий,
Тому однаково, чи пан, чи раб,
Він буде тут у світі.
Неофіт-раб Ні, мій отче,
Ні, не однаково... {{smaller|((з поривом).} Коли-б ти бачив,
Я к плакала моя дитина вчора, — 
Воно-ж покірне, тихе немовлятко, — 
До вечора без покорму зоставшись,{{—}
На оргії прислужувала жінка
І ніколи було забігти в хату
Погодувать дитину. А тепер
Дитина наша хвора, тілько жінка
Не сміє плакати, бо пан не любить
Очей заплаканих в рабинь вродливих
Епіскоп Не треба плакати, хоч-би померла
Дитина ваша — ій велике щастя
Неофіт-раб А панській
Малій дитині мєньше щастя буде,
Коли помре невинним немовлятком?