Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/59

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 7 —

 
Епіскоп трохи збентежено Невинні всі однакові
у Бога.
Неофіт-раб (понуро).
ЕпіскопТо паненяті вдвоє щастя буде,
Раз на землі, а вдруге ще й на небі...
Старий-раб Не заздри, брате, не губи душі,
Святоі чистоти ій не плями.
Нехай знущається твій пан-поганий
(Бо християнин так-би не знущався),
Він чистоти в твоій сімьи не знищить,
Поки в тебе і в жінки душі ясні.
Неофіт-раб
Ой не печи мене словами, діду!...
Пробач, незнаєш ти... сказати сором...
Е, що там сором для раба!. Скажу!.
Яка там „чистота“ і „ясні душі“?
Моя душа гниє, коли я бачу,
Як жінка з оргії приходить часом
Вином розпалена, з вогнем в очах
Від сороміцьких співів, квіти в косах
Щ е не зов'яли і такі яскраві
Супроти бруду в хаті видаються...
Одежу панську жінка поспішає
Зміняти на верету рабську швидче,
Щоб не каляти в нашій „чистій“
хаті,
І я не раз у жінки бачив сльози
В такі хвилини... Звичка до роскошів
Уїлась їй у сердце, мов іржа,
Без них їй тяжко... Діду, я не міг
Не міг не бить її за тії сльози,
Хоч знав, що тим спротивлю
їй ще гірше
Огидну хату нашу..