Епіскоп.(трохи збентежений). Невинні всі однакові у Бога.
Неофіт-раб.(понуро). То паненяті вдвоє щастя буде,
Раз на землі, а вдруге ще й на небі…
Старий раб.Не заздри, брате, не губи душі,
Святоі чистоти ій не плями.
Нехай знущається твій пан-поганий
(Бо християнин так-би не знущався),
Він чистоти в твоій сімьи не знищить,
Поки в тебе і в жінки душі ясні.
Неофіт-раб.Ой не печи мене словами, діду!…
Пробач, не знаєш ти… сказати сором…
Е, що там сором для раба!. Скажу!.
Яка там „чистота“ і „ясні душі“?
Моя душа гниє, коли я бачу,
Як жінка з оргії приходить часом
Вином розпалена, з вогнем в очах
Від сороміцьких співів, квіти в косах
Ще не зов'яли і такі яскраві
Супроти бруду в хаті видаються…
Одежу панську жінка поспішає
Зміняти на верету рабську швидче,
Щоб не каляти в нашій „чистій“ хаті,
І я не раз у жінки бачив сльози
В такі хвилини… Звичка до роскошів
Уїлась їй у сердце, мов іржа,
Без них їй тяжко… Діду, я не міг
Не міг не бить її за тії сльози,
Хоч знав, що тим спротивлю їй ще гірше
Огидну хату нашу…
