Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/60

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 8 —

 
Патріцій Брате мій,
Ти напути на нашу віру жінку,
Тоді вона вже плакати не буде
По марних світових роскошах.
Неофіт-раб Пане!—
Чи пак у вас тут кажуть „брате“
знаєш,
Не зважуся я жінки навертати
На нову Еіру. Хай вже ліпше плаче
По чистих шатах та по панській
хаті,
Ніж має плакати по чистоті
Душі своєї й тіла. Врятувати
Вона однаково себе не може,
Т:о що їй з того, коли буде знати
Про гріх і святість. Краще хай не
знає.
Епіскоп Хто по неволі согрішив, той чистий.
Неофіт-раб Та ми, раби, самі нераз незнаєм,
Що робим по неволі, що по волі...
Гріх, чи не гріх, а мука зостається...
Сказати тяжко... я не знаю сам,
Чи то моя, чи пан ськая дитина...
Люблю дитину й часом ненавижу...
Стара жінка Гріх ненавидіть, то-ж дитя невинне.
Глянувши на епіскопа замовкає).
Епіскоп І жінка часом мудре слово мовить.
(Молода але змарніла, убого вбрана жінка щось
шепоче на вухо поважній старій вдові-діаконіссі)

Діаконісса (до епіскопа). Дозволиш говорити
Чесний отче?
Епіскоп
Кажи, але коротко.