Купця на людські душі? Чи той день,
Той час, коли на світ я народився?
Епіскоп. Нещасний, схаменися! заспокойся!
Жени від себе геть лихого духа
Гордині й роспачу! Смертельний гріх
Оці твоі прокльони, ще й в годину,
Коли тобі брати братерську поміч.
Так гойно призволяють.
Неофіт-раб. Ой, та поміч,
Вона мені вразила серце вкрай…
Та глянь же ти на сю змарнілу жінку
(вказує на Анфіллодею),
Вона ж як тінь. А в мене ж молода,
Здоровьям повна жінка, тілько син мій,
Як сирота, за покормом бідує,
Чужій дитині долю заїдати,
Або вмірати мусить, поки мати
Вином і втіхою панів частує.
І я ще маю жебрати одежи
Отій своїй з біди гулящій жінці, —
З рабів рабині шмаття назбіраю,
Бо ніколи рукам здоровим прясти, —
Не має часу, бо що день, то свято.
Ти кажеш, гріх клясти й роспачувати,
А се ж не гріх голодних об'їдати
І голих обдирати? і кого ж?
Своїх братів, працьовників, рабів…
Діакон. У нас дають, і вбогі і заможні
Неофіт-раб. А, я забув, що можу взяти мила
У брата-крамаря зовсім задурно,
