Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/64

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 12 —


Щоб трохи обхаючить рабські злидні,
Аби не так уже кололи очі
У царстві Божому братам богатим,
А то ще прийде часом брат убогий
На ту аґапу раз на тиждень їсти,
Та розпростре свої брудні верети
На лаві поруч білої туніки
І вишитої тоґи. (До патріція). Ти подякуй
Свому товаришу за теє мило,
Бо може прийдеться умити ноги
Мені для християнського братання,
То все ж таки вони чистіші будуть,
Як я їх дома трошки милом змию,
Пожалую ручок патріціянських.

(Патріцій спалахуе але стримуеться і тільки поглядае на єпіскопа).


Епіскоп.(ще тихим, здержанним голосом, але вже сурово).
Який злий дух тобі обмарив серце?
За віщо ти своїх братів караеш
Ідкими та вразливими словами?
Що ми тобі вчинили, що ти маєш
Супроти нас?

Неофіт-раб. Я маю жаль до вас,
Великій жаль. Я досі був рабом,
Невільником, запроданним в неволю,
Забраним силоміць, а ви тепер
Ще й жебраком мене зробити хтіли,
Щоб я по волі руку простягав
По хліб ласкавий. Ви мені хотіли
Поверх ярма гіркого — ще й солодке,
Поверх важкого — легке наложити,
І хочете, щоб я ще вам повірив,
Немов мені від того стане лехше.