Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/64

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 12 —

 
Щоб трохи обхаючить рабські злидні,
Аби не так уже кололи очі
У царстві Божому братам богатим,
А то ще прийде часом брат убогий
Н а ту аґапу раз на тиждень їсти.
Та розпростре свої брудні верети
Н а лаві поруч білої туніки
І Вишитої тоґи(Д о патріція). Ти подякуй
Свому товаришу за теє мило,
Бо може прийдеться умити ноги
Мені для християнського братання,
То все ж таки вони чистіші будуть,
Як я Їх дома трошки милом змию,
Пожалую ручок патріціянських.
(Патріцій спалахує але стримується і тільки погля­
дає на епіскопа}.

Епіскоп
(Іце тихим, здерж анним голосом, але вже сурово}.
Який злий дух тобі обмарив серце?
З а віщо ти своїх братів караєш
Ідкими та вразливими словами?
Що ми тобі вчинили, що ти маєш
Супроти нас?
Неофіт-раб
Я маю жаль до вас,
Великій жаль. Я досі був рабом,
Невільником, запроданним в неволю,
Забраним силоміць, а ви тепер
Щ е й жебраком мене зробити хотіли,
Щоб я по волі руку простягав
По хліб ласкавий. Ви мені хотіли
Поверх ярма гіркого—ще й солодке,
Поверх важкого—легке наложити,
І хочете, щоб я ще вам повірив,
Немов мені від того стане лехше,