Епіскоп. Се ми тобі по щирости казали,
По слову Божому.
Неофіт-раб. А я не вірю
Ні в щирість вашу, ні в такі слова,
Як би ви щиро помогти хотіли —
Он маєте на волтарі срібло
І золото — замість отіх аґап
Могли б рабів з неволі викупляти, —
(до Патріція). Ти, пане, міг би відпустити й дурно,
А ми б уже сами собі дістали
Одежі й хліба.
Епіскоп. Хто такїї ми,
Щоб волю Божу одміняти мали,
Кому рабом, кому з нас вільним бути?
Про що ти дбаєш? „Не єдиним хлібом
Живе людина, еле й кожним словом,
Що з Божих уст виходить“
Неофіт-раб. Ні їй мало
Самого хліба й слів, їй треба волі,
Инакше буде нидіти, не жити.
За те ж я маю жаль до вас великий,
Що ви мені замість того життя
Обітованного у вічнім царстві Божім
Даєте страву, одіж та слова.
Епіскоп. Не всі слова однакові, мій брате,
Слова Господні більш рятують душу,
Ніж людські всі діла.
Неофіт-раб. Які ж слова?
