Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/65

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 13 —

 
Епіскоп Се ми тобі по щирости казали,
По слову Божому.
Неофіт-раб
А я не вірю
Ні в щирість вашу, ні в такі слова,
Я к би ви щиро помогти хотіли —
Он маєте на волтарі срібло
І золото—замість отіх аґап
Могли б рабів з неволі викупляти ,-
(до Патріція). Ти, пане, міг би відпустити
й дурно,
А ми б уже сами собі дістали
Одежі й хліба.
Епіскоп Хто такії ми,
Щоб волю Божу оцміняти мали,
Кому рабом, кому з нас вільним
бути?
Про що ти дбаєш? „Не єдиним
хлібом
Живе людина, еле й кожним словом,
Що з Божих уст виходить“
Неофіт-раб Ні їй мало
Самого хліба й слів, їй треба волі,
Инакше буде нидіти, не жити.
За те ж я маю ж аль до вас великий,
Що ви мені замість того ж иття
Обітованного у вічнім царстві Божім
Даєте страву, одіж та слова.
Епіскоп Не всі слова однакові, мій брате,
Слова Господні більш рятують душу,
Ніж людські всі діла.
Неофіт-раб Які ж слова?