Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/69

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 17 —

Бо гірш тобі на тому світі буде,
А ніж на сьому. Хто на сьому світі
Не хоче царства Божого вбачати,
Той втратить і небесне царство
Боже.
І буде вергнутий в гегену люту,
Де пломінь невгасимий, плач іскрегіт,
І де робак до віку точить серце.
Неофіт-раб (палко).
Ні, не покаюсь. Ти, старший,
даремно
Мене гегеною лякаєш . Маю
Гегену ту що дня і що години,
Навколо себе чую плач і скрегіт,
Що дня мені робак той точить серце.
То ж він мене привів сюди до вас
Шукати правди, волі і надії,
А що я в вас найшов? Слова облудні
І марну мрію про небесне царство
Та про царя єдинаго в трьох лицах
Що над панами нашими панує,
І їм дає над нами панувати
Від першого до другого пришестя,
А може й далі. Може ж і по смерти
У тім небеснім вашім царстві Божім
До віку буде так, як тут до часу,
Безплотні душі ваші будуть вічно
Терпіти і „боротися в покорі.“
Сей рабський дух (на старого раба) І там
служити буде
Не тільки з остраху, а й по сумлінні
Душі патріціанській можновладній,
Сей (на крамаря) буде важити добро і зло