Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


БОЯРИНЯ.
Драматична поема.
I.

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить в садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиглики; на столі, прилагожено до вечері. Стара Перебійниха дає останій лад на столі, їй помогає дочка Оксана і служебка.

Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя йому видко одразу, що він не москаль.

Перебійний (до гостя).
Моя стара управилась хутенько!
Дивись, уже спорудила й вечерю,
доки ми там на цвинтарі балачки
провадили.
Перебійниха (зіходить трохи з рундука на зустріч гостеві).
Боярине, прошу
зажити з нами хліба-соли.
Степан (уклоняючись). Рад би,
шановна паніматко, та не смію,
колиб не гнівались старі бояре, —
я й так уже давно від них одбився.
Перебійний. Про них ти не турбуйся. Підкоморій
іх запросив на бенкет, а тебе
я випрохав до нас: „Я сам, кажу їм,
щось недугую трохи, то не межу
на бенкетах гуляти, а Степана,
по давній приязні до його батька,
хотів би пригостити в себе в хаті.
Він молодий, йому ще не пристало