Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/71

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 19 —

Навіки отруіли, і тепер
Душа моя вмірає. Я не знав,
Щ о значить гріх, я тільки знав нещастья,
А ви мене навчили, що то гріх
І нечисть перед Богом. Я був пе­вний,
Що смертю покінчаються всі муки,
А ви мені відкрили ціле пекпо
В просторі вічности за гріх наймен­ший,
Так мусите ж ви дати оборону
Від безлічі гріхів отих пекельних.
Учили ви мене любити ближніх,
Так научіть мене їх боронити
А не дивитись, опустивши руки,
Як в рабстві тяжкім браття погибають..
Все ваше милосердя, наче латка
На ветоші злиденного ж иття
І тілько гірше злидні виявляє.
Чи молоко чужої жінки дасть
Моїй дитині ніжність материнську?
Чи верне чиста одіж чистоту
Моїй що дня плямованій дружині?
Чи я забуду серед ваших зборів
Мою сумну, зганьбовану оселю?
Не хліба хочу я, не слова прагну,
Любови чистої без плям бажаю,
Без заздрощів, без сумнівів нечистих,
До ясної надії пориваюсь.
Щ о я хоч здалека побачу волю,
Щ о хоч мій син, онук, найдальший