Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/74

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 22 —

Епіскоп Той викуп там на небі. Наше цар- ­
ство
Не сього світа. Хай тіла вмірають
Аби повік жили блаженні душі.
Христос віддав і плоть, і кров свою
В поживу вірним, а такі ледачі
Раби лукаві, як ось ти, марнують
Святий той дар, і він даремне гине.
Неофіт-раб
А мало нас погинуло даремне,
Крівавих жертв усім
Та гине й досі за того Царя,
Що, кажеш ти, на рабство осудив
нас?
Хто зміряв шлях, обставлений хре­стами
Щ о ми, раби, одвіку перейшли?
Хто зважив кров, що досі ще не
впала
На голову катів, а все тяжить
На дітях тих замучених героів?
По тій крові, немов по багряниці,
Постеленій для кесарських тріумфів,
П ройш ла богів ф аланґа несчисленна
З землі на небо. Доки буде слатись
Під ноги їм, тиранам безтілесним,
Богам, безкровним, неживим при­марам
Живої крові дорога порфіра?
Своєї крові я не дам ні краплі
За кров Христову. Як що тільки
правда,