Епіскоп. Той викуп там на небі. Наше царство
Не сього світа. Хай тіла вмірають
Аби повік жили блаженні душі.
Христос віддав і плоть, і кров свою
В поживу вірним, а такі ледачі
Раби лукаві, як ось ти, марнують
Святий той дар, і він даремне гине.
Неофіт-раб. А мало нас погинуло даремне,
Крівавих жертв усім богам неправим,
Та гине й досі за того Царя,
Що, кажеш ти, на рабство осудив нас?
Хто зміряв шлях, обставлений хрестами
Що ми, раби, одвіку перейшли?
Хто зважив кров, що досі ще не впала
На голову катів, а все тяжить
На дітях тих замучених героів?
По тій крові, немов по багряниці,
Постеленій для кесарських тріумфів,
Пройшла богів фаланґа несчисленна
З землі на небо. Доки буде слатись
Під ноги їм, тиранам безтілесним,
Богам, безкровним, неживим примарам
Живої крові дорога порфіра?
Своєї крові я не дам ні краплі
За кров Христову. Як що тільки правда,
