Сторінка:Леся Українка. Бояриня (1918).pdf/75

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 23 —

 Що він є бог. нехай хоч раз
прольеться Даремне божа кров і за людей.
Мені дарма, чи бог один на небі
Чи три, чи триста, хоч і міріади,
За жодного не хочу помирать,
Ні за царя в незнаному едемі.
Ні за тіранів на горі Олимпі,
Нікому з них не буду я рабом,
Доволі з мене рабства на сім світі!
Я честь віддам тітану Прометею,
Що не творив своїх людей рабами,
Що просвітив не словом, а вогнем,
Боровся не в покорі, а завзято,
І мучився не три дні, а без ліку,
Та не назвав свого тірана батьком,
А деспотом всесвітнім, і прокляв,
Віщуючи усім богам погибель.,
Я в слід його піду. Коли загину,
То не за нього — він не хоче жертви — 
Але за те, за що і він страждав.
Нехай нікого хрест мій не лякає,
Бо як почую я в своєму серці
Святий вогонь, і хоч на час, на мить
Здолаю жити не рабом злиденним,
А вільним, непідвладним, богорівним,
То я щасливим і на смерть піду.
І без докору на хресті сконаю.
Анціллодея
(Раптом заходиться невтримливим риданням).
Неофіт-раб (Лагідно). Чого ти сестро? Що тебе
вразило?
Чи я тебе образив прикрим словом?