|
Тілько рясни́м верховіттям шептала |
Як що при́йде журба́, то не ду́май єї
Рознести́ у весе́лощах бу́чних,
За столом, де весе́лиї дру́зі твої
Пьють-гуляють при по́кликах гу́чних.
Ти не йди́ в пишний дім, де музи́ка брени́ть,
Де танцюють веселиї пари, —
Там ще гірше серде́нько тобі заболить,
Чо́ло вкриють ще тя́жчиї хмари.
І в людську́ течію́ ти не ва́жся іти́,
Де юрба́ стоголо́ва як море
Йде́, хвилює, шуми́ть, — в ній пори́неш і ти,
Не розійдеться ж там твоє го́ре.
Кра́ще йди́ в темний гай, у зелений розмай,
Або в поле, де вітер гуляє,
На дозвіллі із лихом собі розмовляй,
Може там його вітром розмає.
Або пісню утни́ голосну́, не смутну́,
Щоб, мовляв, засміялося лихо,
Прожене́ш тоді певне потвору страшну́,
І на се́рденьку знов стане тихо....
