Цю сторінку схвалено
Сафо.
Над хви́лями моря, на ске́лі
Хороша дівчи́на сидить,
В лавро́вім вінку́ вона ся́є,
Співе́цькую ліру держить.
До пісьні своєї сумно́ї
На лірі вона приграє.
І з піснею тою — у се́рці
Велика їй ту́га встає:
В тій пісні згадала і славу
Величну свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,
Надії і ро́спач.... дівчи́на
Зірвала лавро́вий вінець.
І в хвилях шумли́вого моря
Знайшла своїй пісні кінець.
До мого фортепяно.
Елеґія.
Мій давній друже! мушу я с тобою
Розстатися надо́вго.... Жаль мені!
С тобою звикла я ділитися журбо́ю,
Вповідувать думки́ веселі і сумні́.
Тож при тобі́, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитя́чеє моє.
Як сяду при тобі́ я в час вечірний,
Багато спо́гадів тоді встає.
