Усьміхнувсь поет на теє:
„Не турбуйсь за мене, пане,
Маю я багатства стілько,
Що його й на тебе стане!“
Спалахнув від гнїву лицарь,
Був він гордий та завзятий,
Але ж тілько на упертість
Та на гордощі багатий.
„Годї жартів! крикнув згорда, —
Бо задам тобі я гарту!“
А поет йому: „Тай сам я
Не люблю з панами жарту…
„Бачиш ти — оця діброва,
Поле, небо, синє море,
То моє багатство-панство
І роскішне і просторе.
„При всьому сьому багатстві
Я щасливий завждї й вільний.“
Тут покликнув лицарь: „Боже!
Чоловік сей божевільний!“
— „Може буть, — поет відмовив, —
Певне, всї ми в божій волї.
Та я справдї маю щастя
І з мене його доволї.
„Так, я вільний, маю бистрі
Вільні думи чарівницї,
Що для них нема на сьвітї
Нї застави, нї границї.
„Все, чого душа запрагне,
Я створю в одну хвилину,
В таємні сьвіти, надхмарні
Я на крилах думки лину.
