Сторінка:Леся Українка – Думи і мрії. Поезиї (1899).pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



„Щож? — поет на те говорить:
То за ручку, тай до шлюбу!“
— Ох! зітхає лицарь, — візьме —
Інший хтось дївчину любу!

„Під балкон моєї донни
Кожен вечір я прихожу,
І в журбі тяжкій, в зітханнях
Цїлу нічку я провожу.

„На мою журбу й зітхання
Я відповідї не маю,
Чим я маю привернути
Серце милої, — не знаю!

„Можеб краще їй припали
До сподоби серенади?“…
Тут поет на те: „Запевне,
Треба пташечцї принади!

— „Голос маю, каже лицарь, —
Та не тямлю віршування“…
— „Певна річ, — поет говорить, —
То не лехке полювання,

„А тоб досї вже на лаври
Хто-б схотїв, то й був богатий.
Нї, — химерний, норовистий
Кінь поезиї крилатий!“

— „Правду кажеш, мовив лицарь,
Алеж я тебе благаю,
Щоб поміг менї в сїй справі.
Памятаю, як у гаю

„Ти своїм віршем чудовим
Чарував усю громаду, —
Тілько ти один тепера
Можеш дать менї пораду!