Сторінка:Леся Українка – Думи і мрії. Поезиї (1899).pdf/29

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



„Ви скажіть йому від мене,
Що я досї памятаю,
Як піснї його втїшали
Нас колись в чужому краю.

„Власне я тепер бажаю
Дать йому за них заплату,
Я поетові дарую
В себе в замку гарну хату.

„Я його талан співацький
Так високо поважаю,
Що співцем своїм придворним
Я зробить його бажаю.

„Ви скажіть, що він у мене
Буде жити в шанї, в славі,
Тілько, звісно, хай забуде
Різні вигадки лукаві“.

Слуги зараз подали ся
До убогої оселї,
Принесли вони поету
Ті запросини веселі.

Усьміхаючись він слухав
Те запрошення знаднеє,
А коли вони скінчили,
Так промовив їм на сеє:

„Ви скажіте свому пану,
Що заплати не бажаю,
Бо коли я що дарую,
То назад не одбираю.

„Хай він сам те пригадає,
Що тож я йому дав злото,
Хоч тепер об тім жалкую,
Краще-б кинув у болото!