„Коли він складання віршів
Бунтівничих не покине,
То в тюрму його закину,
Там він, клятий, і загине!“
Знову слуги подали ся
До убогої хатини,
І підходячи почули
Тихий бренькіт мандолїни.
У вікно зирнули слуги,
Бачать: зібрана громада,
Всї стоять навколо ліжка,
Мов якась таємна рада!
Утомивсь поет від працї,
Третїй день лежить в недузї,
Слухачі навколо него
Посхиляли чола в тузї.
А поет усе то грає,
То щось пише на папері
Й роздає писання людям, —
Тут вступили слуги в двері.
Всї метнулись хутко з хати,
І поет один зостав ся,
Подививсь на слуг спокійно,
Гордовито привітав ся.
Всї Бертольдові погрози
Слухав мовчки, усьміхав ся,
А коли скінчили слуги,
Так до них він обізвав ся:
„Ви скажіть свойому пану,
Що готовий я в дорогу,
Тілько хай волить прислати
Слуг ще двох вам на підмогу.