Сторінка:Леся Українка – Думи і мрії. Поезиї (1899).pdf/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено



„На запросини ласкаві
Я не можу встать з постелї,
Вам нести мене прийдеть ся
Аж до нової оселї.
 
„Тай в темницї буду вільний, —
Маю думи чарівницї,
Що для них нема на світї
Нї застави, нї границї.

„І мого прудкого слова
Не затримає темниця,
Полетить воно по сьвітї,
Наче тая вільна птиця.

„З словом зіллють ся в темницї
Гіркий жаль і тяжка туга,
І тодї потрійна стане
І страшна його потуга.

„І поет від свого люду
Не почує слів догани
В день сумний, коли на нього
Накладатимуть кайдани!“

Так до віку у темницї
Довелось поету жити,
За тюремний спів він мусїв
Головою наложити.

Та зостали ся на сьвітї
Молоді його нащадки,
Що взяли собі у спадок
Всї піснї його, всї гадки.

Здійнялось повстання в краю,
І Бертольда вбили люде,
Тай гадали, що в країнї
Більш неволї вже не буде.