Сторінка:Леся Українка – Думи і мрії. Поезиї (1899).pdf/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана



***

І все таки до тебе думка лине,
 Мій занапащений, нещасний краю,
 Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сї очі бачили скрізь лихо і насилля,
 А тяжчого від твого не видали,
 Вони б над ним ридали,
Та сором слїз, що ллються від безсилля,

О слїз таких вже вилито чимало, —
 Країна цїла може в них втопитись;
 Доволї вже їм литись, —
Що сльози там, де навіть крові мало!
1895 року.