Широкі долини, розлогі лани
Шість раз були крівью политі,
Шість раз пролунав по Шотландиї крик:
„Шотландцї, Шотландцї розбиті!“
Ні зброї вони, нї своїх корогов
Едварду до ніг не зложили,
Та волю й країну свою боронить —
Не стало селянської сили.
Одні полягли, а другі розійшлись,
Пішли своє поле орати.
Без війська, без слави зостав ся Роберт.
Що ж має тепер він почати?
Чи має піти, як шотландські пани,
Едвардові зброю віддати,
Зостатись отут в подоланній землї
Останнього сорому ждати?
Нї, краще не бачить того і не чуть,
Як гинути буде країна!…
„Прощай, моя рідна країно! прости
Свого безталанного сина.
„Хотїв би я вільною бачить тебе,
Але не судило ся теє…
Далеко тепер на чужих берегах
Поляжу за дїло сьвятеє“.
Так мовив Роберт і подав ся він геть
На берег убогий ірландський,
Він думав по вік не вертати ся знов
У край безталанний шотландський.
В Ірландію мав ся прибуть корабель,
Що лицарів віз в Палестину,
На ньому од'їхати хтїв і Роберт
У тую далеку чужину.
