Сторінка:Леся Українка – Думи і мрії. Поезиї (1899).pdf/54

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



Лунали-б тодї мої мрії
 І щастя моє таємне́,
Яснїйші, нїж зорі яснії,
 Гучнїйші, нїж море гучне́.

 
8.
 
Перемога.

Довго я не хотїла коритись веснї,
 Не хотїла її вислухати,
Тії речі лагідні, знадні, чарівні
 Я боялась до серця приймати.

„Нї, не клич мене, весно, — казала я їй —
 Не чаруй і не ваб надаремне.
Що́ мені по красї тій веселій, ясній?
 В мене серце і смутне і темне“.

А весна гомонїла: „Послухай мене!
 Все корить ся міцній моїй владї.
Темний гай вже забув зимування сумне
 І красує в зеленім нарядї;

Темна хмара озвала ся громом гучни́м,
 Осьвітилась огнем блискавицї;
Вкрилась темна земля зїллям-рястом дрібним,
 Все корить ся менї мов царицї;

Хай же й темнеє серце твоє оживе
 І на спів мій веселий озветь ся,
Бо на нього озвало ся все, що живе,
 В тебе ж серце живе, бо ще б'єть ся!“

Тихо думка шепоче: „Не вір тій веснї!“
 Та даремна її осторога, —
Вже прокинулись мрії і співи в менї…
 Весно, весно, твоя перемога!

 14/V. 1893 р.