Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летїла прудко, мов стокрила,
За нею вслїд співучії пташки!
Все ожило, усе загомонїло, —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сьміялось і бренїло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: „Весна для всїх настала,
Дарунки всїм несе вона ясна́,
Для мене тілько дару не придбала,
Мене забула радісна весна“.
Нї, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблунї гільки,
Замиготїло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер і в тїсній хатинї
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули піснї пташинї
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа нїколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цьвіла.
1894 року.
Сторінка:Леся Українка – Думи і мрії. Поезиї (1899).pdf/56
Цю сторінку схвалено
11.
Давня весна.
