Сторінка:Леся Українка – Думи і мрії. Поезиї (1899).pdf/60

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Мати невільниця.

Був ясний день, веселий, провесняний,
До нас у хату крізь вікно одкрите
Вривав ся гомін голосних потоків,
Що бігли в-низ по вулицї нагірній,
Вітрець влїтав і, мов пуста дитина,
Скидав до долу від стола папери,
За ним влїтала цїла зграя гуків,
Все та давно знайома пісня міста,
Але і в нїй нові лунали ноти,
Весняні… Та вони лунали не для нас,
Бо не було весни у нашім серцї.
Ота весна, що за вікном сьміялась,
Нам принесла новини невеселі,
Тюремні вісти: той сидить в неволї,
Недавно взятий, той в тюрмі збожеволїв,
А той недавно вийшов, але хворий
Душею й тїлом, він же був забраний
Як раз в розцьвітї мрій, надїй і працї.
Над нами теж, мов туча громовая,
Нависли влади темної погрози.
Така була для нас в той рік весна.
У двох сидїли ми і розмовляли,
Я сумно слухала товаришки розповідь
І без'уважно торочки сплїтала