Товаришко! хто зна, чи хутко доведеть ся
Провадить знов розмови запальні;
Нехай, — поки від них ще серце бєть ся, —
Я вам на незабудь спишу думки сумні.
От може вам колись, — часами се буває, —
Розглянути старі шпарґали прийде хіть,
Ваш погляд сї щілки, блукаючи, спіткає,
І затримаєть ся при них на мить.
І вам згадаєть ся садок, високий ґанок,
Летючі зорі, тиха лїтня ніч,
Розмови наші, співи, й на останок
Уривчаста, палка, завзята річ.
Не жаль менї, що се вам нагадає
Запеклої ненависти порив.
Щож! тілько той ненависти не знає,
Хто цїлий вік нїкого не любив!
