Ave regina.
Безжалїсна музо! куди ти мене завела?
Навіщо ти очі мені ослїпила згубливим промінням своїм?
Навіщо ти серце моє одурила, привабила маревом щастя?
Навіщо ти вирвала в мене слова, що повинні б умерти зо мною?
Ти квітами серця мого дорогу собі устелила
І крівю його ти окрасила шати свої,
Найкращії думи мої вінцем золотим тобі стали,
Ти, горда цариця, мене повела за собою,
Мов бранку-невільницю в ходї твоїм тріумфальнім.
Іду я окована міцно і дзвонять кайдани мої.
Ти, владарко, все одбираєш од мене,
Усї таємні свої скарби тобі я повинна віддать,
І килим, що виткали мрії, під ноги тобі простелити.
Моє божевілля собі ти взяла за актьора,
Щоб грало закохані ролї тобі на потїху.
Невже тобі заздро, богине, на вбогеє щастя моє?
Те щастя, то був тільки сон. Ти голосом гучним
Від нього мене пробудила, гукнувши:
„Прокиньсь, моя бранко, ти мусиш служити менї!
