У Юрася маленького був сад. Ніхто з сусідів не памятав, коли саме його садили. Знали тільки, що з діда, з прадіда той сад належав Юрасеві.
Коли умирав Юрасів тато, то Юрась був ще невеличким. Памятає тільки, як тато наказував йому стерегти садок, підсаджувати нові, молоді дерева замісць струхнілих, не пускати нікого з чужих людей, щоб порядкували тут, а своїх сусідів, садовників, доглядачів і всіх мешканців сада шанувати і поважати!
Казав ще тато Юрасеві, як бути, коли чужі люди захочуть одняти в його сад, та сього Юрась маленький не дуже дослухався, а згодом і зовсім позабув. Згадує тільки, що тато казав про якісь книги… про те, щоб він перечитував іх, коли підросте…
У садку були ріжні смачні овочі: були тут і вишні черешні, були яблока й груші, сливи й морелі, а з кущів була малина й порічки, агрус і виноград, словом усього було доволі.
А що найбільше прикрашувуло сад, — то височезні старі дерева, хоч і не родючі, так гарні й корисні. Вони оточували весь сад і стояли кордоном, як захист
