ниви, люди ставали дурніщими, а звірі лютіщими.
Так блукаючи прибилася до середущої сестри, розказала їй своє горе гірке, просила поради.
— Чим же я тебе, сестричко, пораджу? Позабудь свого короля і своє королівство, зоставайся жити у нас. Мій чоловік богатий крамарь, розсилає свій крам по всіх містах і селах, будеш ти за няньку нашим дітям, то й тобі шматок хліба достанеться.
Заплакала гірко королева і пішла далі. Ходила — блукала і прибилася до старшої сестри, усе їй розказала і просила поради.
Старша й каже:
— Зоставайся сестро у нас. Мій чоловік часто буває в походах, а хазяйство у нас велике, єсть усього в досталь. Будеш корови наші доїти, будеш овечки випасати, то й тобі шматок хліба перепаде.
Ще тяжше заплакала королева і пішла знов блукати й от зайшла на свій рідний хутір.
Тут мати її зустріла поцілунками, обмила й розчесала, а як почула про її горе, то й сама заплакала.
