й вікна скрізь розчинилися, схопився в покоях вихор, сама цариця враз обернулася в чорний порох, що крутився як чорна хмара й уносився вихром із будинку ген у просторінь… І була та хмара подібна до двух людей, чоловіка й жінки, що взявшись за руки, летіли в веселому танку через небозвід, аж поки не сховались за обрієм…
Здивований, розглублекий царевич стояв серед покою, а коли схаменувся, то побачив, що на нему корона й що всі слуги й народ йому вклонюються, витають його…
Середульний брат пішов поміж озерами. Іде, йде й от, бачить — стоїть великий царський палац, а проти його на палях стремлять двіста голов. Та його це не лякає й він уступає в середину. У покоях зустрічає його прекрасна цариця й питає:
— По волі, чи по неволі? Він одповідає:
— По волі.
— Коли так, то хто ти й звідки ?
— Я роду царського, а прийшов я із того царства, де ніхто з людей не буває по своїй охоті, хоч воно богате й велике. Хо-
