І от згадав старший своє вільне життя, упав у велику тугу й хоч як перемагав себе, а таки скотилася з ока одна сльоза й упала на сиру землю…
Згадав і другий про своє море в темному льоху й у нього скотилася сльоза на сиру землю.
Пішли ті дві сльози в землю, аж до підземного джерела, а далі в море. Мати зараз же почутила ті сльози в морській воді та й каже до своїх мелюзин:
— Ой, щось моїм синам тяжко жити на землі, бо почуваю їхні сльози тут у морі. Даю вам три дні, щоб усе розвідали про їхнє життя.
Мелюзини передали русалкам, ті мавкам і через день морська цариця все знала про своїх дітей.
Тоді вона почала хвилювати море, почала розбивати кораблі, шукаючи між людьми сміливих і відважних людей.
Кільканайцять кораблів уже розбила й не знайшла поки ще ні одної відважної душі.
На обрії моря зявилася маленька чайка, що летіла на повних вітрилах. Коли цариця підкинула її на високій хвилі в гору, потім
