пустила під воду, всі від страху побожеволіли й тільки один юнак спокійно плив по морю в напрямку до берега.
Цариця зауважила це й виринула перед ним. Він не злякався й не здивувався, а плив собі далі.
— Утопнеш, — сказала вона йому.
Юнак посміхнувся й одповів:
— Ще ти не знаєш, Царице, що я плаваю як риба. Я ніколи не втопну, хиба замерзну, бо море, — то моя стихія, я родився і виріс на ньому.
— Ти сміливий й одважний — сказала цариця й пірнула в море.
Другого дня вона побачила, що юнак ще пливе по морю і спитала:
— Куди-ж ти плив цією чайкою?
— Я хотів переїхати в чужі краї, хотів обїхати морем цілий світ, бо люблю море, як і свою душу.
— Ти сміливий, — й пірнула в морську безодню.
Третього дня побачила, що юнак ще пливе. Тут знову виринула Цариця й сказала йому:
