Другого дня в ранці царь, твій менший син, вийшов до народу в короні тай каже:
— Вірні мої підданці! Надокучили мені всі мої богацтва, обридли всі мої розкоші, важко мені носити цю золоту корону й царювати. Беріть мою корону, хто з вас хоче, а мені нічого, нічого не треба.
З тими словами кинув корону свою в юрбу.
Зраділи люде, почали хапати корону, кожен рве її собі, усі почали сваритися, почали битися…
А царь помандрував у світ за очі.
Того-ж дня виходить і Пан до своїх селян й каже:
— Люде добрі! Важко мені порядкувати моїми великими землями. Коли царь оддав корону, то й я віддаю вам свої землі, бо тепер мені нічого, нічого не треба.
Оддав Пан селянам свою землю і помандрував в світ за очі.
Зраділи селяне, почали ділити землю, почали сваритися, почали битися…
Тогож дня виходить до своїх робітників Дука та й каже:
— Товариші і важко мені порядкувати своїми майстернями
