ють. Підданців у мене міліони і хоч вони мають крила та не літають, хоч не мають ніг, а ні одна людина не дожене їх. Царство моє посяжне, та я в день один можу його облетіти й бачити всі тайни, дива й розкоші. Та воно перестало мене тішити, через те я й прийшов сюди.
Чарівниця вислухала та й каже:
— Мудра мова. Тепер же слухай мене: Тисячу год тому назад я їхала по морю на кораблі з своїм чоловіком, половецьким ханом. Схопилася буря, розбила нам корабель. Мене хвиля винесла на цей беріг, де тепер я царюю, а хан утоп і корона його царська зосталася десь на дні моря.
З того часу душа хана і сама не має спокою і мене мучить дєнно і нічно й держить тут на землі й доти обом нам не буде покою, поки я не дістану з дня моря корону, не надіну її на голову своєму нареченому, поки не запишається тут на престолі якийсь царь у його, ханській короні. Кожний лицарь, що приходить до мене, має завдання знайти в морі ханську корону і як того не виконає за три дні, то слуги мої рубають йому голову і настромлюють на палю. От і тобі кажу: дістань корону й ста-
