неш моїм мужем і будеш тут царем, а ні, твоя голова на палі буде стоперша.
Вийшов царевич од чарівниці й попростував до моря. Там почав кликати матір. Вона почула голос свого сина й виринула з моря. Каже їй син:
— Мамо! зустрів я прекрасну царицю, яку я покохав і з якою хочу побратися. Тільки ж треба мені достати з дна моря корону половецького хана, що вже тисячу год лежить там. Ту корону моя чарівна цариця надіне мені на голову й я стану царем над усім її народом.
Зараз морська цариця послала всіх своїх слуг, прекрасних мелюзин, шукати по морю половецьку корону. Довго вони шукали, а таки знайшли межи скель високих на останках корабля. Принесла мати на беріг і дала синові.
Пішов син до чарівниці і показав їй корону, Вона так зраділа, що аж заплакала від щастя, а потім взяла в руки й сама наділа царевичу на голову й сказала:
— Будь же тут царем!
І коли вона це сказала, в туж мить з грюком самі двері
