їнській — на те Річпосполита польська пристати нікоди не могла. Це й дано зрозуміти льояльній і віруючій в Річпосполиту шляхті українській зараз же на початку повстання на соймах 1648 і 1649 років.
„Що до нагороди для їх Милостей, неприятелем покривджених — відповів Кисілеві і його товаришам соймовий посол шляхтич польський, хоружний сохачевський — то хто їм шкоду зробив, той і повинен їх відшкодувати, або той, хто тієї шкоди був причиною. Ми (шляхта польська) і в однім і в другім невинні. До того сталася шкода така велика, що нам її покрити неможливо, і навіть колиб ми хотіли, то не могли би тому ради дати“. І нічого не помогло обуреня Немирича на соймі елєкцийнім, що „не по братерськи собі з нами поступили: обіцювали нам ретельну консоляцію, аби ми тільки на елєкцію Короля дали згоду, а тепер уже Короля маємо і нас ошукали“. Не помогли нарікання судї володимирського, що „дуже нам наша скромність пошкодила: дуже ми на шкоду свою були уступчиві, бо на елєкцію ми свій дозвіл дали, а оборони для нас немає і притулитись нам немає де“. Не помогли навіть гострі погрози Адама Кисіля: „коли ви хочете тільки Повисля оставити собі, а нашою згубою собі мир забезпечити, то ми волимо битись смертним боєм з Вашностями“ — кричав він на соймі до братів шляхтичів із земель польських. Але їх ці скарги, крики і погрози не зворушали зовсім. Бо „гостра шабля Пана Богдана“, на яку шляхта українська скаржилась, поставила перед ними — дійсними передставниками держави польської — справи багато важніщі, ніж скарги і плач усеї тієї „братії з поза Буга“...82 [1])
І в результаті не знайшлось ні одної політичної ґрупи польської, яка-б за шляхту українську заступилась. Сторонників безпардонної війни з козаччиною і остаточного приборканя України неприємно вражав її мировий настрій в дусі Кисіля, вражали побоювання шляхти української, що безконечна війна на ній передовсім відібється, що вкінці війська польські „будуть більше грабити чим козаки“ — кажучи словами Филона Єловицького.83 [2]) Знов сторонники мирової політики і найдальших уступок для козаччини, аби тільки Україну при Польщі і цілість Річипосполитої задержати, бачили в шляхті українській найбільшу перешкоду для миру. Ізза повороту цієї шляхти в давнім характері до своїх маєтків розбивались усякі спроби польсько-української угоди і польські сторонники тієї угоди готові були шлях-
- ↑ Соймові діяріюші: Michałowski, Ks. Pam. s. 313, 256, 352, 356, 238 „Jeśli się będziemy kolo exorbitancyi bawić і prawa nasze u dyabła, і wolności u dwu, a karki nasze pod ostrą pana Bohdana szablę pojdą“ — казав Кисіль.
- ↑ Mich. Ks. раm. s. 263. Пop. напр. справу амністії для козаків, на соймі конвокацийнім, за котрою подала свої голоси вся шляхта українська.„Во jeżeli WMP. amnistiey nie pozwolicie, wiedzcie o tem, że і nas zgubicie, і kraje nasze, і samym się WM. dostanie“ — казав Юр. Немирич (Арх. Чартор. cdx 378 f. 583).