Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

польський за те, що „він добровільно при ребелізанті Хмельницьким оставав, добра дідичні: Погост і Новийдвір, у повіті пинськім лежачі“, йому конфіскує і свому полковникові Криштофу Сапізі надає. По смерти Великого Гетьмана, на руїну його праці дивлючись, Михайло Стеткевич у ченці постригся і в монастирі помер.92 [1])

Тоді-ж таки, не зважаючи на тяжкі уровини життя і всю небезпеку, що грозить шляхті з боку повстанців українських, опиняються серед них: шляхтич Шапка-Хотольський, син Василя, войського вітебського, який у Липні 1649 р. разом із полковником Кричевським під Лоєвом поліг: і Харкевич, хорунжий сіверський, який у 1648 р. війська козацькі до Новгорода Сіверського впустив; і Остафій Виговський, батько писаря ґенерального, власник Гоголіва, і його зять Іван Боґлєвський, власник Глинська і Княжої Луки, і цілий ряд инших, що, кажучи словами тогочасного польського проповідника ксьондза Цєцішевского, „врожденну цноту шляхецьку покинувши, до неприятеля пристало“, та принесло, додамо від себе, во імя національної ідеї тому „неприятелеві Річипосполитої“, в його тяжкій визвольній боротьбі, своє життя і своє знання в допомогу.93 [2])

Для слідуючих етапів повороту до своєї батьківщини непокозаченої шляхти української, від 1650 р, почавши, може типовим прикладом служити Прокіп Верещака, коморник гряничний чернигівський, власник села Грушок на Київщині і части села Затурець на Волині. Перед повстанням, як один із видатніщих представників національно-активної „шляхти руської“, він бере участь у виборі єпископа Сильвестра Коссова на Київську Митрополію. Коли почалось повстання, Верещака, як і вся шляхта „руська“, всіми силами піддержує мирову акцію Адама Кисіля. В Серпні 1648 р. ми бачимо його в оточеню воєводи, висланого до Хмельницького для мирових переговорів. Коли в Острозі прийшлось комісарам Річипосполитої дати козакам, що там стояли і далі їх пропустити не хотіли, своїх заложників, то першим між тими заложниками був посланий Верещака. В той самий час відділ польського війська, на злість Кисілю, напав на козаків і ті, не знаючи в чім річ, кинулись убивати заложників. Тільки троє із них — Верещака, Сосницький і Братковський чудом од смерти врятувались, бо їх — як доносив Кисіль — „перед черню старшина козацька заховала“.

Не вважаючи на свою льояльність супроти Річипосполитої, попадає Верещака в якесь підозріння у шляхти польської і для охорони

  1. Арх. сборникъ документовъ относящихся къ ист. C.-Зап. Рос. II, N. 48. Акты относящ; къ ист. Зап. Рос. V N. 18. Herbarz Niesieckiego VІІІ, ст. 519. „Sapiehowie. Materyały hist.-genealogiczne і majtąkowe“ ІІ, ст. 131. Кс. Войцех В. Коялович у своїм „Compendium“ (зложенім у тім часі, в пол. ХVІІ ст.) пише: „Michał Bohdanowicz Stetkiewicz, człowiek wielce wymowny і dowcipny, do kozaków się udawszy, czerńcem umarł.“ (Herold Polski, p. 1897, ст. 101).
  2. Z Dziejów Ukrainy, ст. 205, 160.