Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/110

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


його особи Король у Січні 1650 р. окремий „ґлєйт“ видає. Під охороною того „ґлєйту“ приїздить він з рамени Кисіля на сойм до Варшави, але там, підчас загального обуреня на тодішню мирову політику Кисіля, Верещаку арештують і, яко запідозреного в зносинах із козаками, засилають у Мальборґську фортецю. У вязниці пробув він майже два роки. Визволившись, кидає він Річпосполиту, їде на Україну і разом з Військом Запорожським та иншою українською шляхтою протекцію царську приймає. З того часу він служить Українській Державі разом зі своїми братами у перших: Василем, який, володіючи латинською мовою, виконує обовязки перекладача при посольствах козацьких і Павлом, якого бачимо в числі „дворян“ архимандрита печерського Йосифа Тризни. Про трагічний кінець Прокопа Верещаки ще буде мова далі.94 [1])

Подібно як Прокіп Верещака, не покине вже України по смерти Адама Кисіля і другий видатний помішник воєводи, частий посередник між ним і Гетьманом, чернець Гощського монастиря, от. Петроній Ласко, людина розумна і освічена зі значного волинського шляхецького роду Ласків-Черичицьких. Лишиться вже при Війську Запорожськім і брат писаря ґенерального Костянтин Виговський, якого пред тим ми так само в оточеню воєводи Кисіля бачили. Переходить у тім самім часі до Війська Запорожського значний шляхтич Семен Богушевич, якому за кару в р. 1653 Король польський маєток на Київщині Кердани конфіскує. Але позаяк Кердани, як і ціла Київщина, від влади королівської фактично вже в тім часі не залежать, то Богушевич своїм маєтком володіє під охороною Війська Запорожського так само, як своїм селом Устє Бершаді володіє знов Іван Бірецький, як у своїх Мазепинцях знов живе підчаший чернигівський Степан Мазепа-Колєдинський зі своєю дружиною Марією з Мокієвських і двома синами: Адамом, що в Війську Запорожськім займає уряд отамана білоцерківського і маленьким Іваном, в якому ще тоді ніхто будучого Гетьмана не підозріває. До своїх маєтків на Чернигівщині вернувся потомок московських еміґрантів, шляхтич Річпосполитої, ловчий новгородсіверський Борис Грязний, відомий вже перед повстанням своєю активною участю в українських національно-реліґійних справах. В своїй Шандарівці знов хозяює, як і перед повстанням, син завзятого ревнителя благочестя Артема, молодий Остап Федкевич, займаючи одночасно уряд „підписка“ в канцелярії Війська Запорожського; — в Демидові, по смерти батька Михайла, приводять в порядок хозяйство молоді Василь і Кирило

  1. Арх. Юго-Зап. Рос. ч. II, т. I N. 28 і ч. І, т. VI ст. 778. Памятники Кіевск. Ком І ст. 284. Опись Кіевск. Центр. Арх. N. 18 ст. 14, N. 19 ст. 39, N. 20 ст. 12, 23. Костомаров: В. Хмельницький 338, 377. Автобіографічні подробицi в листі до Бутурліна: Акты Юж. и Зап, Рос. IV ст. 186—7. Жерела до Іст. Укр. XII N. 58. В показчику осіб до того тому Жерел Василь Верещака помилково названий перекладчиком молдавського воєводи. Акт даровизни села Затурець Андрієм і Василем Верещаками — Прокопові в Описи К. Ц. Арх. N. 18. Про Прокопа ще Арх. Чартор, cdx 152, f. 225.